реслідували медики, а вороги потрощили мені кістки. Я не мав нагоди ні стягати податків, ні брати хабарі. Якщо ж це так — а так воно і є — я не заслужив, здається мені, покидати острів таким способом.
— Не хвилюйся, Санчо, і не зважай на те, що ти чуєш, бо воно ніколи не скінчиться — сказав Дон-Кіхот. — Май чисте сумління, і хай собі люди говорять, що хочуть. Прив'язати язика лихословові — це те саме, що бажати зачинити воротами поле. Коли губернатор покидає посаду забагатівши, кажуть, що він злодій, а коли покидає її бідний, кажуть, що він дурень.
— Ну, мене, напевне, матимуть скорше за дурня, ніж за злодія, — мовив Санчо.
Розмовляючи так, оточені хлопцями й усяким людом, Дон-Кіхот і Санчо прибули до замку, де на галереї їх чекали вже герцог із герцогинею, але Санчо не схотів іти до них, поки не поставив у стайню свого Сірого. Тільки після цього Санчо підійшов до герцогів і, схиливши перед ними коліна, сказав:
— З бажання вашої світлості, сеньйори, і не маючи ніяких заслуг, я поїхав керувати островом Баратарія. Я приїхав туди голий і голий його покинув. Був я добрий чи поганий губернатор, про це свідки скажуть, що схочуть. Я розв'язував справи, роз'яснював сумніви і весь час помирав з голоду, бо так бажав Педро Ресіо з Тіртеафуера — острівний і губернаторський лікар. Вночі нас атакував ворог, дуже стурбував нас, а потім, як кажуть жителі острова, завдяки могутності моєї руки, острів звільнено й здобуто перемогу. Дай боже їм здоров'я, якщо вони не брешуть. Одне слово, за цей час я скуштував вагу обов'язків губернатора і переконався, що плечі мої не можуть їх витримати. Перше ніж мене обдурило губернаторство, я вирішив сам обдурити його, і вчора вранці покинув острів таким самим, як і застав, з тими самими вулицями, будинками та дахами, що були в ньому, коли я туди в'їздив. Я нічого ні в кого не позичив, не брав участі ні в яких підприємствах і, хоч хотів видати кілька корисних законів, не видав ні одного, бо гадав, що коли їх не додержуватимуть, то не варт їх і видавати. З острова
289
