Сторінка:Міґель де Сервантес Сааведра. Дон Кіхот Ламанчський. 1936.pdf/333

Ця сторінка вичитана

Всі погодились і відпустили Санча, запропонувавши супроводити його і дати йому все, що може бути приємним для нього і корисним підчас подорожі.

Санчо сказав, що йому треба тільки трохи ячменю для Сірого й півкружала сиру та півпаляниці йому самому, бо путь недовга і більші або кращі припаси йому не потрібні. Його обіймали всі, і він із слізьми обіймав усіх присутніх, здивованих його розумом і таким розважливим та непохитним вирішенням.

РОЗДІЛ XXVII
про те, що трапилося з Санчом дорогою, та про інші речі, цікавіших за які бути не може

Затримавшись у дорозі, Санчо не міг того самого дня приїхати до замку герцога, хоч йому лишилося не більше як півмилі, коли його застала ніч, досить темна та мовчазна. Але це було влітку, і, не дуже турбуючись такою затримкою, Санчо трохи збочив з шляху, щоб спокійніше чекати ранку.

Проте, його нещасній та щербатій долі заманулося, щоб він, шукаючи кращого притулку, із своїм Сірим упав у глибоку й дуже темну яму, між кількома старовинними будівлями.

Пролетівши трохи більше як два сажні, Сірий уже дістав дна, а Санчо опинився коло нього, ні трохи не подряпавшись і не пошкодившись. Обмацавши все своє тіло та затримавши в собі подих, щоб пересвідчитися, чи він цілий, Санчо помацав також і стіни ями, щоб дізнатися, чи не можна вийти з неї без сторонньої допомоги, але впевнився, що вони скрізь були рівні й без жодного виступу. Це завдало Санчові великого суму, а надто коли він почув, ак жалібно та тоскно зітхає осел, що й справді дуже потерпів.

— Ой, — сказав Санчо, — які несподіванки трапляються на кожному кроці з тим, хто живе на цім мізернім світі! Хто подумав би, що той, хто вчора сидів на троні острівного губернатора, пануючи над своїми слугами, сьогодні

285