ніколи не бачили і про що ніколи не чули і що, найголовніше, може образити інших імператриць Алькаррії[1] та Естрамадури[2]. Ласкаво покажіть нам хоч який небудь портрет цієї дами, нехай з пшеничне зерно завбільшки: з волосинки, кажуть, упізнають овечку, і ми задовольнимося, упевнимося і тим задовольнимо й вашу милость. Я гадаю, ми вже й тепер погоджуємося з вами, і коли навіть портрет покаже, що вона на одне око крива, а з другого ока в неї тече кіновар і сірка, то ми всежтаки її хвалитимемо, щоб догодити вашій милості.
— Нічого не тече з неї, підла шельмо! — крикнув розлючений Дон-Кіхот, — нічого, крім амбри й мускусу![3] Вона не кривоока й не горбата, а стрункіша від шпиля Гуадаррами[4]; і ви заплатите за своє кощунство над великою красою, якою визначається моя володарка.
З цими словами він кинувся на них із списом такий роздратований і лютий, що якби не посковзнувся і не впав серед дороги Росінант, то хоробрий купець зазнав би лиха. Росінант упав, а його хазяїн, одлетівши далеко від нього, ніяк не міг підвестися — так заважали йому спис, щит, шпори, шолом та важкий панцер. Але, борсаючись, щоб підвестися, він, не вгаваючи, гукав:
——————
23
