стравах багато різного овочу та м'яса, то там, на мою думку, знайшлося б щось смачне й корисне для мене.
— Ні, — відповів лікар. — Ні одна страва на світі не шкодить так здоров'ю, як „олья подрида“. Нехай її їдять попи, ректори університетів та гості на сільських весіллях, і хай вона не з'являється на столі губернаторів, що повинні мати тільки найкращі та найдобірніші страви. Я знаю, що сеньйор губернатор, щоб зберегти й поліпшити своє здоров'я мусів би з'їсти тепер з сотню трубочок із кремом та кілька шматочків айви, бо це очищає шлунок і сприяє травленню.
Почувши таке, Санчо відхилився на спинку крісла і, пильно оглядаючи лікаря, спитав, як його звати і де він учився.
— Звуть мене, — відповів лікар, — Педро Ресіо де Агуеро, родом я з села Тіртеафуера[1], що праворуч і посередині між Каракуелем та Альмодоваром дель Кампо, а докторський ступінь здобув я в Осунському університеті.
На це Санчо, спалахнувши гнівом, одказав:
— В такому разі, доктор Ресіо де Маль-Агуеро[2], родом з села Тіртеафуера, що лежить праворуч як іти з Каракуеля до Альмодовара дель Кампо, учень Осунського університету, геть звідси зараз же! Бо інакше, сонцем присягаюся, я візьму дрючок і почастую, починаючи з вас, усіх лікарів на цьому острові, або принаймні тих, що, на мій погляд, є неуки, бо лікарів учених, розумних і свідомих я берегтиму, як зіницю ока, і поважатиму їх, як божественних людей. Кажу ще раз, нехай Педро Ресіо зараз же тікає звідси, бо інакше я потрощу крісло, де сиджу, об його голову, і коли мене судитимуть, я зможу виправдатися, бо скажу, що вбив поганого лікаря, який катував громадянство. А тепер дайте мені поїсти або заберіть від мене це губернаторство, бо посада, що не годує того, хто її має, не варта й пари бобів.
Лікар, побачивши, як розлютувався губернатор, замішався й хотів тікати з зали, але тимчасом на вулиці засурмив поштовий ріжок, і дворецький, виглянувши з вікна, підбіг до Санча й сказав:
——————
276
