— Що ви скажете на це, діду з ціпком? — спитав Санчо.
— Я визнаю, що брав у нього гроші, — відповів той. — Але нехай ваша милость схилить жезл і, якщо він вимагає від мене присяги, я ладен заприсягтися на вашому жезлі, що справді віддав йому гроші.
Губернатор схилив жезл, старий віддав свій ціпок другому дідові, щоб той подержав його підчас присяги, і присягнувся, схрестивши на жезлі руки, що з рук в руки оддав ті десять ескудо, які позичав і які позичальник вимагає тепер знову.
Тоді великий губернатор спитав кредитора, що може він сказати на слова свого супротивника. Старий сказав, що винуватець, безперечно, каже правду, бо він вважає його за порядну людину і що він сам, певне, забув, коли та як повернено йому гроші, і що надалі він більше їх не вимагатиме.
Винуватець узяв свій ціпок і, похнюпившись, вийшов із зали. Санчо бачив, як він вийшов, не сказавши ні слова, звернув увагу на лагідність позивача, схилив голову на груди, приклав указовий палець правої руки до брів і до носа і, поміркувавши якийсь час, підвів голову і звелів покликати до себе діда з ціпком, що вже пішов. Коли старого привели, Санчо подивився на нього й сказав:
— Дайте ваш ціпок, чоловіче добрий: він мені потрібний.
— З великою охотою, сеньйоре, ось він, — відповів старий і дав ціпок. Санчо взяв його і, передавши другому дідові, сказав:
— Ідіть собі з богом, бо вам уже сплачено борг.
— Мені? — спитав той. — Та хіба ця очеретина коштує десять ескудо золотом?
— Коштує, — сказав губернатор, — а як ні, то я найдурніший губернатор у світі, і ви зараз побачите, чи досить у мене розуму, щоб керувати цілим королівством.
І він звелів тут же перед усіма розломити ціпок. Ціпок розламали і всередині знайшли десять ескудо золотом. Всі були здивовані й уважали свого губернатора за нового Соломона. На запитання, як саме довідався він, що
273
