темнорудого камлоту, а на голові — шапочка з тієї самої матерії. Їхав він на мулі, в сідлі з короткими стременами, а позаду з наказу герцога ішов Сірий під в'ючним сідлом і в шовковій блискучій збруї. Санчо раз-у-раз повертав голову і дивився на свого осла, товариства якого він не проміняв би й на німецького імператора. Прощаючись з герцогом та герцогинею, він поцілував їм руки і, хлипаючи, дістав благословення від свого пана, який благословляв його із слізьми.
Отже, Санчо з усім своїм почтом, прибув до одного з найкращих містечок, що належали герцогові й де було близько тисячі мешканців. Звалося воно, як йому сказали, острів Баратарія. Коли вони під'їхали до міста, назустріч Їм вийшла вся міська рада, дзвонили дзвони, і людність радісно вітала його.
Після цього йому з багатьма церемоніями передали ключі, містечка й проголосили незмінним губернатором острова Баратарії. Убрання, борода, округлість і невеличкий зріст нового губернатора вразили не тільки всіх тих, що не знали, як сталася ця справа, а й тих, що знали про неї, а таких було чимало. Санча посадили в судове крісло, і дворецький герцога сказав:
— На цьому острові, сеньйоре губернаторе, є стародавній звичай: той, хто бере його під владу, повинен відповісти на одне запитання — воно заплутане і розв'язати його важко. З відповіді з'ясовується розум нового губернатора, і народ знає тоді, радіти чи сумувати з приводу його приїзду.
Поки дворецький казав це, Санчо роздивлявся на маленькі й великі літери, написані на стіні проти його крісла. Не вміючи читати, він спитав, що то були за малюнки.
— Сеньйоре, — сказали йому, — тут написано й відзначено день, коли ваша світлість прийняли цей острів у володіння, і напис каже таке: сьогодні, такого от числа, місяця й року, узяв під владу цей острів сеньйор дон Санчо Панса, нехай володіє він ним багато років.
— А кого називають тут дон Санчо Панса? — спитав Санчо.
270
