немов непритомні. Дон-Кіхот і Санчо підвелися, почуваючи себе не зовсім добре, і, оглядаючись навкруги, дивувалися, що опинилися в тому самому саду, з якого почали свою подорож. Їх дуже вразила така сила людей, що лежали на землі, і це вражіння ще збільшилося, коли вони побачили в кінці саду спис, устромлений у землю, а на ньому на двох зелених шнурках висів аркуш білого пергаменту, де великими золотими літерами було написано:
Славетний рицар Дон-Кіхот Ламанчський розпочав, закінчив і довершив пригоду з графинею Тріфальді, інакше дуеньєю Долорідою, та її товариством. Маламбруно заявляє, що він цілком задоволений, обличчя дуень тепер уже чисті й рівні, а Клавіхо й Антономасія повернуті на тих, що й були. Коли зброєносець виконає свою покуту, біла горлиця теж звільниться від переслідувань хижих круків і опиниться в руках свого коханого голуба, бо такий наказ ученого Мерліна, проводиря всіх чарівників.
Дон-Кіхот, прочитавши пергамент, зрозумів, що мова йде про зняття чар з Дульсінеї. Він підійшов до герцога й герцогині, що й досі ще не прийшли до пам'яті, узяв за руку герцога й сказав йому:
— Сміливіш, сміливіш, мій сеньйоре: все це дурниці, і пригоду закінчено без ніякої шкоди та клопоту, як це видно з напису, що висить на тому списі.
Герцоги були такі задоволені веселим і втішним закінченням пригоди з Долорідою, що вирішили й далі жартувати з людиною, яка так щиро вірила в жарти. Отже, розказавши свій план і давши слугам та васалам вказівки, як поводитися з Санчом, коли він з'явиться на острів, як губернатор, другого дня після польоту на Клавіленьо герцог сказав Санчові, щоб той їхав на острів, де жителі чекають його, як дощу в травні.
Санчо виїхав у супроводі сили людей, одягнений в судову одіж; поверх неї був ще дуже широкий плащ з
269
