Кажучи це, він стиснув шпорами Росінанта і за короткий час був уже далеко. Селянин стежив за ним очима і, побачивши, що він виїхав з гайка і більш не з'являється, обернувся до свого наймита і промовив:
— Ходи сюди, синку, я хочу сплатити тобі свій борг, як наказав цей виправник несправедливостей.
— Присягаюся, — сказав Андрес, — ви добре зробите, ваша милость, коли виконаєте наказ цього доброго, хороброго і справедливого рицаря, хай живе він тисячу років! Бо він повернеться і зробить те, що сказав, якщо ви мені не заплатите
— І я присягаюсь на цьому, — відповів селянин, — а через, те, що я тебе дуже люблю, я хочу збільшити свій борг, отже, і платню тобі.
І, схопивши хлопця за руку, він прив'язав його до дуба і побив мало не до смерті.
— Тепер кличте, сеньйоре Андрес, — казав селянин, — свого виправника несправедливостей. Побачите, чи виправить він цю, хоч я гадаю, що не довів її до кінця, бо мені, як ви й побоювалися, кортить таки спустити з вас шкіру.
Нарешті, він розв'язав хлопця і дозволив йому йти шукати доброго суддю, щоб той виконав свої обіцянки.
Андрес пішов розлютований і присягався знайти Дон-Кіхота, розказати йому докладно про все, що сталося, і примусити хазяїна заплатити усемеро. Але всежтаки він пішов, обливаючись слізьми, а його хазяін дуже радів.
Ось як виправив несправедливість відважний Дон-Кіхот Ламанчський, який, надзвичайно задоволений з себе та з пригоди, і гадаючи, що дуже щасливо та гідно розпочав свої рицарські подвиги, їхав тимчасом додому.
Він доїхав до перехрестя доріг, і йому згадались мандрівні рицарі, що в такому разі спинялися та обмірковували, який вибрати шлях. От і він спинився на одну мить та, добре обмізкувавши справу, пустив поводи, здаючись на волю Росінанта, що, згідно з своїм попереднім наміром, попрямував до стайні.
Проїхавши миль зо дві, Дон-Кіхот побачив купку людей. То були, як згодом виявилось, толедські купці, що
21
