Після багатьох запитань і відповідей, бачивши, що інфанта стоїть на своєму, священик розв'язав справу на користь дон Клавіха й перевінчав його з Антономасією. Це так уразило королеву, донью Магунсію, матір інфанти Антономасії, що через три дні ми її поховали.
Не встигли ми ще й могили її засипати землею і сказати останнє прощай, як на дерев'яному коні з'явився велетень Маламбруно, двоюрідний брат Магунсії, людина не тільки жорстока, а ще й чарівник.
Користуючись своїм знанням, він, щоб помститись за смерть своєї сестри й покарати зухвалість дон Клавіха та легковажність Антономасії, зачарував їх на тій таки могилі. Її він обернув на бронзову мавпу, а його — на страшного крокодила, невідомо з якого металу, і між ними поставив металевий стовп з написом сірійською мовою; цей напис перекладено на мову кандайців, а тепер і на іспанську. В написі стоїть: „Ці відважні коханці не набудуть свого колишнього образу аж поки не стане зо мною до бою славетний рицар з Ламанчі, бо тільки йому під силу ця ніколи нечувана пригода“. Він витяг з ножен широкий, величезний ятаган, ухопив мене за волосся і замірився, ніби хотів відрубати мені голову. Я остовпіла, та потім опам'яталась і голосом, що тремтів від хвилювання, наговорила йому такого, що він вирішив одкласти й не виконувати свого суворого присуду.
Він звелів привести до себе всіх двірських дуень, оцих, що тут тепер, і почав докоряти їм та соромити за вчинок, якого я була причиною, і наприкінці сказав, що не хоче вбивати нас, але зробить таке, що спричиниться до нашої громадської смерті. Коли він закінчив говорити, ми всі відчули, що на наших обличчях розширяються пори і кожну з них наче голкою коле; ми доторкнулись до обличчя і виявили те, що ви зараз побачите.
Тут Долоріда та інші дуеньї підняли серпанки, які були на них, і показали свої обличчя, порослі бородами, у кого рижою, у кого чорною або сивою, що здивувало герцога з герцогинею й уразило Дон-Кіхота з Санчом Пансою, а Тріфальді казала далі:
— Отак покарав нас підлий зрадник Маламбруно,
260
