неться вашого слуху, чи краще — ваших слухів оповідання про моє горе, я б хотіла знати, чи є серед вас найбездоганніший рицар Дон-Кіхот Найламанчіший та його над усіма зброєносцями зброєносець Панса.
— Панса, — сказав Санчо перше, ніж будьхто встиг відповісти, — тут. Найприсутніший також і самісінький Найдонкіхотіший. Отже, Найдолорідніша дуеньє, вам найвільніше говорити те, що вам найзавгодніше, а ми всі найладніші й найпоготовніші бути вам найпокірливішими слугами.
— Якщо вашому горю, засмучена сеньйоро, — відповів Дон-Кіхот, підвівшися і звертаючись до Долоріди, — можуть стати в пригоді хоробрість чи міць якогось мандрівного рицаря, то тут до ваших послуг мої послуги, хоч які вони, може, будуть малі. Я — Дон-Кіхот Ламанчський, і фах мій у тому, щоб допомагати всім, хто цього потребує. А якщо це так, а воно так і є, то вам нема чого запобігати чиєїсь ласки чи шукати слів для вступу, а треба розказати про своє горе, а ваші слухачі хоч, може, і не допоможуть, але до певної міри мусять вам співчувати.
Почувши таке, дуенья Долоріда підвелася, припала до ніг Дон-Кіхота і, намагаючись обняти їх, сказала:
— Я припадаю до цих ніг і до цих п'ят, непереможний рицарю, бо це — стовпи й колони мандрівного рицарства. Я хочу цілувати ці ноги, бо від них залежить полегшити мою недолю. О, славний мандрівнику, чиї правдиві подвиги залишають позаду й затьмарюють казкові подвиги різних Амадісів, Еспландіанів та Бельянісів.
А тоді, облишивши Дон-Кіхота і звертаючись до Санча, сказала:
— О ти, найвідданіший з усіх зброєносців, що будьколи служили мандрівному рицареві, чия добрість сягає далі, ніж борода Тріфальдіна, мого дорожнього товариша! Ти правдиво можеш пишатися тим, що, слугуючи Дон-Кіхотові, ти ніби слугуєш усій юрбі рицарів, що будьколи мали зброю. Благаю тебе твоєю найвідданішою добрістю — будь мені посередником у твого пана, щоб він допоміг мені, найнещаснішій і найпригніченішій графині.
— Чи буде моя добрість, сеньйоро моя, така довга, як борода вашого зброєносця, — це мені байдуже, — відповів
258
