— Сеньйоре, — відповів Санчо, — чи не дали б ви мені два дні поміркувати? Це було б мені зручніше.
— Ні в якім разі, сказав Мерлін, — на цьому місці і негайно питання треба розв'язати. Або Дульсінея вернеться до Монтесіноської печери й до свого попереднього стану селянки, або її одвезуть на Єлісейські поля, де вона чекатиме, поки всі удари батогом будуть зроблені.
— Ну, Санчо, — сказала герцогиня, — віддячте сеньйорові Дон-Кіхоту за хліб, що ви в нього їли; йому ми всі повинні служити й дякувати за його добрі наміри та рицарські вчинки.
Санчо не відповів просто на ці слова, а спитав у Мерліна:
— Скажіть мені, ваша милость, сеньйоре Мерлін: той бісів поштар привіз моєму панові від сеньйора Монтесіноса звістку й наказав чекати його тут, поки він приїде та з'ясує, як вичарувати сеньйору Дульсінею Тобоську; а ми й досі не бачили ще ні Монтесіноса, ні будького подібного до нього.
— Діавол, друже Санчо, — відповів Мерлін, — неук і величезний шахрай. Я послав його шукати вашого пана від свого імени, а не від імени Монтесіноса, що сидить у своїй печері й чекає, чи, краще сказати, сподівається, що з нього теж здіймуть чари. Якщо він вам щонебудь винен, або ви маєте про щось із ним побалакати, я пришлю його до вас. Тимчасом згоджуйтесь на батоги і, повірте мені на слово, це дасть користь не тільки вашій душі, але й вашому тілу. Душі — через те, що ви зробите добре діло, а щодо тіла, то, я знаю, ви повнокровний і спустити трохи крові вам не пошкодить.
— Багато лікарів є на світі, — відповів Санчо. — Дійшло до того, що й чарівники вже стають лікарями. Ну, якщо всі мені це кажуть, — хоч я сам іншої думки, — я ладен дати собі три тисячі батогів з такою умовою, що я можу бити себе коли й скільки захочу. Ніхто не має права встановлювати час або день, а я й собі силкуватимуся виплатитися з боргу якнайшвидше, щоб дати світові змогу тішитися вродою сеньйори Дульсінеї Тобоської, а вона ж здається, справді гарненька, всупереч тому, що я гадав раніше. Слід також умовитися, що я не повинен бити
253
