ведливості. А я під проводом своєї зірки прямую вузькою стежкою мандрівного рицарства, виконуючи свої обов'язки, і нехтую своїми вигодами, але не сумлінням. Я виправляв помилки, карав зухвалість, перемагав велетнів. Мої наміри завжди звернені на добро — допомагати всьому гарному й не робити ніякого лиха. Скажіть тепер, ваші ясновельможності, герцог і герцогине, чи слід того, хто так думає, робить і каже, називати небагатим на розум?
— Добре, їйбогу, — сказав Санчо, — і не кажіть більше нічого, ваша милость. Краще вже не сказати, не подумати, не переконати. Тим більше, коли цей добродій заперечує, що в світі були мандрівні рицарі, то не дивно, що він не знає й того, про що говорить.
— А ви, брате, — спитав священик, — певне, той Санчо Панса, що, переказують, вам пан обіцяв острів і на ньому губернаторство?
— Так, це я, — відповів Санчо, — і заслужив цього не менше, як хто інший. Я з тих, про яких кажуть: до добрих людей притулився, та й сам добрим ізробився. Притулився я до доброго сеньйора і, пробувши з ним кілька місяців, зроблюся, як другий він. Хай живе він, хай живу я, і хай ніколи не бракує йому імперій для царювання, а мені — островів для порядкування!
— І напевне не бракуватиме, друже Санчо, — сказав герцог, — бо я ім'ям сеньйора Дон-Кіхота доручаю вам керувати одним із моїх островів, яких я маю чимало.
— Схили коліна, Санчо, — порадив Дон-Кіхот, — і подякуй його милості за добродійство.
Бачивши, що Санчо так і зробив, священик підвівся дуже люто й сказав:
— Ваша милость нерозважливі так само, як і ці два божевільні. Та й чому не бути їм божевільними, коли ті, хто в здоровому розумі, беруть за приклад їхнє безумство? Доглядайте їх, ваша милость, а я тимчасом піду додому, щоб не гудити того, чого не можу виправити.
І після цих слів він пішов, дарма що його просили герцог і герцогиня, хоч герцог не дуже й настоював, бо йому заважав сміх, викликаний безрозсудливою люттю священика.
238
