— Нехай ваша милость допоможе злізти нашій пані герцогині.
Дон-Кіхот хотів допомогти, але після довгого якнайчемнішого змагання герцогиня перемогла й сказала:
— Я дозволю здійняти себе з сідла тільки герцогові, бо негідна завдавати такому великому рицареві такої важкої праці.
Нарешті, з'явився герцог, і, коли здійняв її з сідла, всі ввійшли у просторий внутрішній двір, де їх зустріли дві гарні дівчини. Вони одразу накинули на плечі Дон-Кіхотові довгу мантію з найтоншої червоної матерії, а після цього на всіх ганках замку з'явилась сила слуг та служниць, що голосно гукали:
— Будьте дорогим гостем, цвіте й оздобо мандрівного рицарства!
І всі, чи більшість із них, оббризкували Дон-Кіхота та герцогське подружжя запашною водою з маленьких флаконів. Це дуже здивувало нашого героя, бо він уперше почув себе справжнім мандрівним рицарем і побачив, що до нього ставляться так, як, згідно з його книгами, ставилися до рицарів за минулих часів. Санчо, забувши про свого осла, наче пришився до герцогині; ввійшовши слідом за нею в замок, відчув докори сумління, що покинув осла і, звернувшись до поважної дуеньї, що разом з іншими зустрічала герцогиню, пошепки сказав:
— Сеньйоро Гонзалес, чи як там звуть вашу милость…
— Мене звуть донья Родрігес де Гріхальба, — відповіла та. — Чого вам треба, брате?
— Я хотів би, щоб ваша милость зробила мені послугу й вийшла за ворота замку, де вона побачить мого сірого осла. Дуже прошу, скажіть, щоб його відвели до стайні або відведіть самі, бо він трохи лякливий і не може сам лишатися.
— Не дуже ж пощастило нам, — відповіла дуенья, — коли й пан такий розумний, як слуга. Ідіть собі, брате, на всі чотири вітри, а разом з вами й той, хто вас привів. Майте на увазі, що ми, дуеньї в цьому домі, не звикли до такої роботи.
233
