їдуть до східної Індії, за одну з ознак переходу через ту рівноденну лінію мають те, що на кораблі дохнуть усі воші і на всім судні не знайти жодної, навіть за золото її ваги. Отже, Санчо, можеш провести рукою по своїх стегнах, якщо впіймаєш — ми позбудемося нашого сумніву, а ні — значить, ми вже переїхали.
— Не вірю я цьому, — відповів Санчо, — а втім зроблю те, що наказує мені ваша милость, хоч не знаю, навіщо ці спроби, коли я на власні очі бачу, що ми не від'їхали від берега й на п'ять сажнів і не проїхали за водою й двох сажнів, бож Росінант та Сірий стоять на тому самому місці, де ми їх покинули, і я ручуся, що ми сунемося повільніше, ніж мурахи.
— Зроби, Санчо, дослідження, про яке я казав, — мовив Дон-Кіхот, — і не дбай ні про що інше, бо ти ж не знаєш, що таке лінії, паралелі, екліптики, сонцезвороти, рівнодення, планети, знаки Зодіака й градуси, з яких складаються, земна та небесна сфери. А якби ти знав це або хоч частину цього, ти ясно бачив би, скільки ми перетнули паралелей, скільки знаків сузір'їв поминули та минаємо. Ще раз кажу тобі — помацай себе; по-моєму, ти чистіший за аркуш білого паперу.
Санчо почав на собі шукати, проводячи рукою по нозі і мацаючи під лівим коліном, нарешті підвів голову, глянув на свого пана й промовив:
— Або спроба неправильна, або ми не доїхали, куди каже ваша милость, ще багато миль.
— Ти хіба впіймав щось? — спитав Дон-Кіхот.
— Навіть кілька, — відповів Санчо і, струшуючи з пальців, помив усю руку в річці, посеред якої плив човен. Вони побачили серед річки кілька великих млинів. Помітивши їх, Дон-Кіхот голосно сказав Санчові:
— Дивись, друже, перед нами відкривається місто, замок чи фортеця, де мусить бути якийсь полонений рицар чи якась королева, інфанта або нещасна принцеса, на допомогу якій мене послано.
— Де в біса місто, фортеця чи замок, сеньйоре? — сказав Санчо. — Хіба ви не бачите, що то млини, в яких мелють пшеницю?
225
