рий рицар показав, хто він такий. Сир, певне, розм'якшив йому череп і розрідив мозок.
Під цей час до нього під'їхав Санчо і сказав:
— Ім'ям бога благаю вашу милость зробити так, щоб мій сеньйор Дон-Кіхот не чіплявся до цих левів, бо інакше вони пошматують усіх нас.
— Невже ваш пан такий божевільний, що ви боїтесь і думаєте, ніби він може зчепитися з цими хижими тваринами? — спитав ідальго.
— Він не божевільний, а зухвалий, — одповів Санчо.
— Я зроблю так, що він не буде ним, — пообіцяв ідальго і, підійшовши до Дон-Кіхота, який квапив доглядача левів одчинити клітки, сказав йому:
— Сеньйоре рицарю, мандрівні рицарі розпочинають пригоди, які дають їм надію на щасливий кінець, а не такі, де її зовсім нема. Відвага, що вступає у володіння зухвалості, це скорше безумство, ніж мужність. До того ж цим левам навіть не снилося нападати на вас; їх везуть на подарунок його величності, і недобре було б затримувати їх чи перешкоджати їхній подорожі.
— Ідіть собі, сеньйоре ідальго, до вашої прирученої куріпки та до вашого тхора, — відповів Дон-Кіхот, — і дозвольте кожному виконувати свої обов'язки. Це — мій обов'язок, і я сам знаю, виступають ці сеньйори леви проти мене чи ні, — і, звертаючись до доглядача левів, промовив: — присягаюся, дон негіднику, якщо ви зараз же не відчините кліток, я цим списом приштрикну вас до фургона.
Погонич, побачивши рішучість цієї озброєної примари, сказав йому:
— Зробіть ласку, мій сеньйоре, і з почуття милосердя дозвольте мені розпрягти мулів і сховатись разом з ними в безпечному місці раніше, ніж випустять левів. Бо якщо вони загризуть моїх мулів, я теж пропав на все своє життя. У мене нема нічого, крім цього фургона й мулів.
— О, маловірний, — відповів Дон-Кіхот, — злазь, розпрягай і роби, що знаєш. Незабаром ти побачиш, що змарнував час і міг би уникнути цієї роботи.
Погонич зліз, нашвидку розпріг мулів, а доглядач левів голосно сказав:
219
