Самсон згодився, а на роль зброєносця запропонував свої послуги Томе Сесьяль — кум і сусід Санча весела й розумна людина. Самсон озброївся, як це вже говорилося, а Томе, щоб його не впізнав кум підчас побачення, приладнав до свого носа ще штучний, і отак вони поїхали слідом за Дон-Кіхотом і Санчом і зустрілися з ними в лісі, де сталося те, про що читав уважний читач.
Томе Сесьяль, побачивши, як погано кінчилися їхні бажання і до чого привела їхня подорож, сказав бакалаврові, що він вертає додому.
— Це ваше діло, — відповів Самсон, — але гадати, що я вернуся назад, поки не виб'ю Дон-Кіхота ломакою, значить гадати щось неймовірне. Тепер я шукатиму його не з бажання повернути йому розум, а виключно з почуття помсти, бо великий біль у боках не дозволяє мені бути милосерднішим.
Отак розмовляючи, вони дісталися села, де їм пощастило знайти лікаря, що почав лікувати бідолашного Самсона. Томе Сесьяль поїхав додому і покинув бакалавра обмірковувати свою помсту.
Веселий, вдоволений і радісний продовжував Дон-Кіхот свою подорож, вважаючи себе після такої перемоги найвідважнішим мандрівним рицарем свого сторіччя. Всі пригоди, що могли трапитися з ним далі, він наперед уже вважав доконаними й доведеними до щасливого кінця. Він не надавав великого значення ні чаруванням, ані чарівникам, не згадував про силу побоїв, що доводилося йому діставати підчас своїх рицарських пригод; забув про каміння, яким вибито йому половину зубів, про невдячність галерників і про зухвалість та дрючки янгуесців. Він казав сам собі, що, коли б добрати способу зняти чарування з сеньйори Дульсінеї, він не заздрив би тоді навіть найбіль-
212
