високість і величність буде ласкава поставитися до рицаря, якого ви полонили, і який скам'янів тут, зворушений і збентежений перед лицем вашої величності. Я — Санчо Панса, його зброєносець, а він — рицар Дон-Кіхот Ламанчський. Його звуть інакше Рицарем Сумного Образу, і він багато попомандрував.
Почувши таке, Дон-Кіхот теж став навколішки поруч Санча і, витріщивши очі, стурбовано дивився на ту, яку Санчо називав королевою і принцесою. Вона здавалася йому звичайною селянкою, та ще й не дуже гарною на обличчі (вона була кругловида й кирпата). Він був здивований і стурбований і не зважувався сказати й слова. Селянки теж були здивовані, побачивши перед собою двох чоловіків, таких неподібних один до одного, які стояли навколішках і не давали їм їхати далі. Нарешті, та, осла якої Санчо тримав за вуздечку, урвала мовчанку і незадоволено й сердито сказала:
— Зійдіть швидше з дороги й дайте нам проїхати, бо ми поспішаємо.
На це Санчо відповів:
— О, сеньйоро і всесвітня принцесо Тобоська, хіба не зм'якшується ваше великодушне серце, коли ви бачите навколішках перед своїм престолом стовп і підтримку мандрівного рицарства?
Почувши це, друга селянка сказала:
— Стривай, я почастую тебе дрючком, осел ти мого свекра! Дивіться, з якими жартами підсипаються ці панки до селянок, ніби ми не вміємо теж жартувати. Ідіть собі своєю дорогою, а нам дайте своєю їхати, та й бувайте здорові.
— Устань, Санчо, — сказав Дон-Кіхот, — я бачу, що доля незадоволена ще з моїх мук і перетинає мені всі шляхи, якими може хоч якась утіха дістатися нещасної душі, що в моєму тілі. О ти, довершення якостей, яких тільки можна бажати, верх людської краси, єдині ліки на це сумне серце, що обожує тебе! Злий чарівник, що переслідує мене, вкрив мені очі хмарами й полудами, і тільки цим, а не чимсь іншим, обернув твою незрівняну вроду на постать простої селянки. Якщо він не обернув і мене теж на якесь чудище,
190
