— Граму то і я знаю, а ось „тика“[1] щось мені незрозуміло, — сказав Санчо. — Але здамося з губернаторством, на волю бога, що може кинути мене туди, де я йому найкраще слугуватиму. Головне, що мені подобається — це те, що автор каже про мене тільки доброзичливо. І, свідчуся званням доброго зброєносця, коли б він сказав щось образливе для мене, то нас почули б і глухі,
— Це було б уже дивно, — сказав Самсон.
Не встиг ще Карраско сказати ці слова, як вони почули іржання Росінанта. Дон-Кіхот взяв це за добру прикмету й вирішив вирушити знову за три-чотири дні. Розказавши про свої наміри бакалаврові, він попросив у нього поради, звідки почати подорож. Той відповів, що, на його думку, найкраще було б поїхати до Арагонського королівства, де в місті Сарагосі через кілька днів призначено урочисте змагання на честь святого Хорхе. Там він зможе перемогти всіх арагонських мандрівних рицарів, а це є перемога над рицарями всього світу. Перед тим, на думку бакалавра, Дон-Кіхотові треба було поїхати до Тобоса і побачитися з Дульсінеєю Тобоською. Бакалавр похвалив Дон-Кіхота за надзвичайно гідне й високочесне рішення і просив тільки бути обережнішим у небезпеках, бо життя його належить, мовляв, не йому, а всім, кому він потрібний, щоб рятувати й допомагати в недолі.
Продовжуючи таку бесіду, вони визначили і час відїзду — за тиждень. Дон-Кіхот просив Самсона не казати нічого ні священикові, ні цирульникові, а особливо ключниці та небозі, щоб вони не заважали йому виконати таку почесну й славну ухвалу. Карраско обіцяв і з свого боку просив Дон-Кіхота повідомляти його при першій нагоді про все, що з ним траплятиметься. На цьому вони й розлучилися, і Санчо став збирати все потрібне до подорожі.
Про намір, який мав Самсон, умовляючи Дон-Кіхота виїхати знову, буде розказано в цій історії далі, і діяв він з поради священика й цирульника, з якими попереду дійшов згоди. Дні, що залишилися до від'їзду, Дон-Кіхот і Санчо присвятили збиранню всього того, що їм здавалося
——————
- ↑ Гра словами — грама — по-іспанському зілля.
179
