заввишки, а це ж — надзвичайний зріст. Крім того, на острові Сіцілії знайдено великі кістки; їхні розміри свідчать про те, що вони належали велетням з велику башту завбільшки, і геометрія не бере цього під жодний сумнів. І за всім тим я не можу сказати з певністю, який на зріст був Моргант. Гадаю, що не дуже великий, бо в історії, де оповідається про його славетні вчинки, часто згадується про ночівлю його під дахом. А якщо він міг знайти собі відповідний будинок, значить, його зріст був не такий уже височенний.
— Так воно і є, — сказав священик і, розважаючись цими нісенітницями, спитав Дон-Кіхота, які, на його думку, були обличчя Рейнальда Монтальбанського і дона Рольдана, а також і інших перів Франції, що всі теж були мандрівними рицарями.
— Про Рейнальда я насмілююсь сказати, — відповів Дон-Кіхот, — що обличчя в нього було широке, червоне, очі банькаті; він був запальний і лютий, приятелював із злодіями та різними бродягами. Щодо Рольдана, Ротоланда або Орланда (в історіях його називають усіма цими іменами), то він, гадаю і певний того, був середнього зросту, кремезний, смаглявий і ноги мав трохи покривлені. У нього була рижа борода і волосся по всьому тілу, грізний погляд, уривчаста мова, але він був увічливий і дуже послужливий…
У цей час вони почули, як ключниця й небога, що не брали вже участі в розмові, голосно сперечаються з кимсь на дворі, та й собі вийшли подивитися, з чого стався цей галас.
Голоси, які почули Дон-Кіхот, священик та цирульник, належали небозі й ключниці. Захищаючи двері, вони казали Санчові Пансі, що намагався побачитися з Дон-Кіхотом:
— Чого треба цьому волоцюзі в нашій хаті? Ідіть ли-
170
