всім невпорядженого, безстрашно плигнув би в нього, доручив би себе невблаганним хвилям глибокого моря, яке то підносить його до неба, то кидає в безодню; грудьми зустрів би непереможний ураган і несподівано опинився б за три тисячі й більше миль од місця, де сідав у човен; а коли він виплигнув на берег далекої, невідомої землі, з ним трапилися події, гідні бути записані не на пергаменті, а на бронзі.
Тепер лінощі беруть гору над запопадливістю, неробство над роботою, порок над чеснотою, зухвальство над сміливістю, військова теорія над практикою, бо все це жило та процвітало лише за золотої доби й за часів мандрівного рицарства. А якщо це не так, скажіть мені, хто був одважніший за славетного Амадіса Гальського? Хто розумніший за Пальмеріна Англійського? Хто приємніший та лагідніший за Тіранта Білого? Хто галантніший за Лісуарта Грецького? Хто краще бився мечем і діставав удари меча, ніж дон Бельяніс? Хто був сміливіший за Періона Гальського? Або хто перемагав усі небезпеки, як Феліксамарте Гірканський? Хто щиріший за Еспландіана? Хто палкіший за дон Сіронхілія Фракійського? Хто хоробріший за Родамонте? Хто розумніший за короля Собріна? Хто завзятіший від Рейнальда? Хто такий непереможний, як Рольдан? Хто більший молодець і чемніший за Рухера, від якого — каже в своїй космографії Турпін — походять сучасні наші герцоги Феррарські?
Всі ці рицарі й багато інших, яких я міг би назвати, сеньоре священику, були мандрівні рицарі — світло та слава рицарства. Ними, або такими, як вони, хотів би я, щоб були рицарі, про яких я говорив, і тоді його величність мав би добрих слуг та позбувся б великих утрат, а турки видирали б собі бороду. Попри все це я хочу залишатися вдома, бо капелан не визволяє мене з нього, і в разі Юпітер не пошле дощу, як наказав цирульник, я пошлю його сам, коли захочу. Кажу це для того, щоб сеньйор Таз для гоління знав, що я зрозумів його.
— Їй-право, сеньйоре Дон-Кіхот, — мовив цирульник, — я зовсім не на те натякав, а, бог свідок, мав гарний намір, і ваша милость не повинні сердитись.
168
