підійшовши до клітки буйного хворого, на той час тихого та спокійного, сказав йому:
— Брате мій, подумайте, чи не маєте ви якого доручення. Я повертаюсь додому, бо тепер я цілком здоровий. Я подбаю про те, щоб прислати вам чогось смачного, а ви їжте, і їжте завжди. Кажу вам, пересвідчившись у цім із власного до свіду, що до всіх наших божевіль спричиняються порожній шлунок і, повний вітру мозок. Кріпіться, кріпіться! Зневіра в недолі шкодить здоров'ю і прискорює наближення смерті.
Ці слова ліценціата чув ще один божевільний, в клітці напроти того буйного хворого, і, підвівшися з старої циновки, на якій лежав голий-голісінький, гучним голосом спитав, хто такий виходить звідти цілком здоровий.
Ліценціат одповів:
— Я, брате: це я йду, бо мені нема вже чого залишатися тут.
— Подумайте, що ви кажете, ліценціате, — сказав божевільний. — То вас дурить діавол. Дайте спокій своїм ногам і лишайтесь собі у вашій камері. Тоді вам не доведеться повертатись.
— Я знаю, що я здоровий, — одповів ліценціат, — і мені нема чого повертатись.
— Ви здоровий? — скрикнув божевільний. — Ну, добре; ідіть собі з богом. Тільки присягаюсь Юпітером, величність якого я представляю на землі, за гріх, який учинила сьогодні Севілья, пускаючи вас і маючи вас за здорового, я накладу на місто таку кару, що пам'ять про неї лишиться на віки вічні, амінь. Хіба ти не знаєш, нікчемний ліценціатику, що я можу зробити це? Бо я ж Юпітер-Громобій і маю в руках проміння, яким можу зруйнувати світ і завжди загрожую йому. А тепер я пошлю на цей темний народ єдину кару: в цій окрузі не йтиме дощ три роки, починаючи від дня та від хвилинки, коли я вирікаю цю загрозу. Ти — вільний, ти — здоровий, ти — не божевільний, а я — божевільний, хворий і ув'язнений. Дощ не йтиме так само, як я не повішуся.
Присутні уважно прислухалися до слів і криків божевільного, а наш ліценціат, повернувшися до капелана і схопивши його за руку, сказав йому:
166
