Щоб не поновляти й не викликати в пам'яті Дон-Кіхота минулих подій, священик і цирульник не одвідували його мало не місяць, але часто заходили до ключниці та небоги, доручаючи їм доглядати його і годувати стравами, що зміцнюють серце й мозок — причину всіх нещасть нашого рицаря.
Жінки казали, що робили й робитимуть це дуже пильно і дбайливо, бо в Дон-Кіхота починають уже виявлятись ознаки цілком здорового розуму. Це було на велику втіху священикові й цирульникові, і вони вважали, що добре зробили, доставивши його сюди тим способом, про який розказано в останньому розділі першої частини цієї великої й цілком правдивої історії.
Нарешті, вони вирішили одвідати Дон-Кіхота й самим пересвідчитися в тім, що йому краще, хоч це покращання і здавалося їм неймовірним. Тільки, ідучи на побачення, вони умовилися ні в якім разі не згадувати про мандрівне рицарство, щоб не роз'ятрювати ран, які тількищо почали гоїтися.
Дон-Кіхота вони застали на ліжку, одягненого в зелений байковий жилет, з червоним толедським ковпаком на голові, висхлого і зморщеного, як мумія. Він зустрів їх дуже привітно і на запитання про здоров'я відповів дуже розумно і найдобірнішими реченнями.
В розмові своїй вони торкнулися так званих державних питань і способів керування, виправдували одні помилки та засуджували інші, висловлювались за зміну одного
161
