того шляхом, який уживано раніше. Тим більше, що я ще — новий рицар і перший, хто відновив забуті вже рицарські пригоди, і для мене винайдено нові чари й новий спосіб возити зачарованих. Як ти про це гадаєш, Санчо?
— Я нічого не гадаю, бо не читав стільки книжок про мандрівне рицарство, як ваша милость.
Поки пан із своїм зброєносцем отак розмовляли, дон Фернандо й Карденіо, щоб Санчо, кінець-кінцем, не догадався остаточно про їхні вигадки, — а він був уже близький до цього. — вирішили прискорити від'їзд Дон-Кіхота, одвівши набік корчмаря, звеліли йому сідлати Росінанта і приготувати Санчові осла.
Корчмар зробив це дуже швидко, а священик тимчасом найняв поденно квадріерів супроводити їх аж до села. Карденіо причепив до сідла Росінанта з одного боку щит, з другого — таз і знаками звелів Санчові сісти на осла та взяти за повід Росінанта, а з обох боків воза поставив квадріерів з рушницями. Перед самим від'їздом з корчми вийшли хазяйка, її дочка та Маріторнес і, вдаючи, що плачуть з його нещастя, почали прощатися з Дон-Кіхотом, а той сказав їм:
— Не плачте, мої добрі сеньйори! Такі нещастя трапляються з усіма тими, хто, як і я, належить до рицарства, і коли б цього не трапилося, я не вважав би себе за славетного мандрівного рицаря. Такі випадки ніколи не трапляються з маловідомими рицарями, тому про них ніхто й не згадує. А великі рицарі — то інша річ. Їхнім чеснотам і славі заздрять багато князів та інших рицарів, що намагаються погубити їх різними шкідливими способами. Але чеснота сама з себе така могутня, що, не зважаючи на всяке чорнокнизтво, подолає все і, як сонце, заллє своїм світлом увесь світ.
Поки Дон-Кіхот розмовляв з дамами, священик і цирульник прощалися з дон Фернандом та його товаришами.
Після цього священик і його друг цирульник, — обидва, щоб Дон-Кіхот не впізнав їх, у масках, — сіли верхи, і процесія рушила в путь. Їхали вони таким порядком: спереду — віз, яким правив його хазяїн, з боків ішли квадріери з рушницями, за ними їхали на своїх міцних мулах замас-
159
