дрівного рицарства і шанувати навіть тінь його, не то що присутнього тут рицаря. Ідіть но сюди, розбишаки з квадрильї, злодії з дозволу Святого Братства! Скажіть, хто був неук, що підписав наказ ув'язнити такого рицаря, як я? Який невіглас не знає, що мандрівні рицарі не підлягають загальним законам, що їхній закон — в їхньому мечі, їхня сила — у відвазі, їхні правила — власна воля? Хто, повторюю, той дурень, який не знає, що ні одна дворянська грамота не дає стільки пільг та переваг, скільки дістає їх мандрівний рицар того дня, як його висвячують на рицаря і він оддає себе важкому рицарському фахові? Який мандрівний рицар платив податки, данини, збір на черевички королеві, місцеві податки, річне, шляхове?[1] Який кравець подав йому рахунок на пошиту одіж? Який господар замку, що приймав рицаря в себе, брав з нього гроші за ночівлю? Чи був такий король, що не запрошував би його до столу, або дівчина, що не закохалася б у нього? Нарешті, чи був або чи буде колинебудь мандрівний рицар, що не спромігся б дати чотириста палиць чотирьом стам квадріерам, які перепинять йому дорогу?
Поки наш рицар казав усе це, священик силкувався переконати квадріерів, що Дон-Кіхот з'їхав з глузду, як вони самі бачили з його вчинків, і що немає рації обстоювати далі арешт, бо, якщо вони його арештують і заберуть, їм однаково доведеться звільнити його, як божевільного. На такі доводи квадріер, що мав наказ про арешт, відповів, що судити про божевілля Дон-Кіхота не його діло і що він повинен виконати розпорядження начальства.
——————
- ↑ В часи, що їх описує автор, та далеко й пізніше, було надзвичайно багато податків, що за їх допомогою, обираючи трудящих, королі утримували свій колосально великий двір.
155
