— Сеньйоре цирульнику, чи хто ви такий, знайте, що я теж належу до вашого фаху і більше як двадцять років тому склав екзамен. Я знаю всі до одного цирульницькі прилади, а за молодих років був солдатом і дуже добре розуміюся на тому, що таке шолом, шишак, забрало та інші військові речі. З вашого дозволу я скажу, хоч завжди ладен пристати до загальної думки, що те, що сеньйор держить у руках, не тільки не таз для гоління, а таке ж далеке від нього, як біле від чорного, як правда від брехні. Отже, я кажу, що це — шолом, тільки не цілий шолом.
— Ні, звичайно, — відповів Дон-Кіхот, — бо йому бракує забрала.
— Так гадаю і я, — сказав священик, зрозумівши вже наміри свого приятеля, і те ствердили Карденіо, Фернандо і його товариші.
— Що ж це таке? — скрикнув піддурений цирульник. — Хіба ж можливо, щоб стільки поважних людей казало, що це шолом, а не таз! Така комедія може здивувати весь університет, хоч які там сидять розумники. Ну, годі, коли цей таз — шолом, так сідло теж мусить бути збруєю, як каже сеньйор.
— Мені здається, що це сідло, — сказав Дон-Кіхот. Але, повторюю, сюди я не втручаюся.
— Сідло воно чи збруя, — сказав священик, — це належить розв'язати сеньйорові Дон-Кіхоту, бо в цих справах ми всі даємо йому перевагу.
— Клянуся, сеньйори мої, — відповів Дон-Кіхот, — в цім замку обидва рази, що я в ньому спинявся, зо мною трапились незвичайні речі, і я не зважусь певне відповідати ні на одне запитання про те, що в ньому діється. Щодо шолома, я вже висловив свою думку, а сказати, чи сідло це, чи збруя, не маю сміливості і здаюся на ваше вирішення. Мабуть, через те, що вас не висвячено на рицарів, як мене, тутешні чари не діють на вас і, маючи вільний розум, ви спроможетесь судити про все так, як воно насправді, а не так, як мені здається.
— Певне, сеньйор Дон-Кіхот цілком має рацію, — сказав дон Фернандо, — і нам належить розв'язати це питання, а щоб обгрунтувати наше рішення, я нишком зберу ваші голоси і потім повідомлю вас про наслідки.
151
