чив Санча, що припасовував в'ючне сідло, відразу визнав його за своє і, відважно кинувшись на Санча, закричав:
— Впіймав таки я вас, дон злодію, верніть мій таз, сідло і збрую, що ви у мене вкрали!
Санчо, побачивши такий несподіваний на себе напад і почувши лайку на свою адресу, схопив однією рукою сідло, а другою так ударив цирульника по зубах, що в того потекла кров. Але цирульник не хотів випускати сідла і закричав на весь голос так, що всі почули його і прибігли на цей галас і сварку:
— Гей, сюди, в ім'я правосуддя! Оцей злодій хоче вбити мене, бо я забираю те, що мені належить!
— Брешеш, — відповів Санчо, — я не злодій, а цю здобич дістав у бою мій пан Дон-Кіхот.
Дон-Кіхот, що був при цьому, з великим задоволенням слухав, як захищається і нападає його зброєносець, і, побачивши в ньому здібну до цього людину, вирішив при першій же нагоді висвятити його на рицаря, бо він гадав, що Санчо не зганьбить рицарського звання.
Між іншим, підчас суперечок цирульник сказав:
— Це сідло, сеньйори, належить мені так певно, як і те, що я маю померти, і я знаю його так добре, наче сам породив його. Крім того, тут, у стайні, стоїть мій осел, який може бути за свідка. Якщо сідло не приставатиме до нього, нехай я буду найгірший падлюка. Разом із сідлом вони того ж дня вкрали у мене новий таз. Його ще й разу не вживано, і він коштує не менше, як цілий ескудо.
Тут уже Дон-Кіхот не міг стриматись і, ставши між цирульником та Санчом і відіпхнувши їх обох, поклав сідло на землю, щоб усі могли бачити його, поки з'ясується істина, і сказав:
— Ви можете, ваші милості, яскраво й наочно бачити помилку, в яку впадає зброєносець, що називає тазом те, що було, є і буде шоломом Мамбріна. Його я відібрав у нього після бою, як законну й дозволену здобич. В сідельні справи я не втручаюся і можу сказати тільки, що мій зброєносець Санчо питав мого дозволу, щоб зняти збрую з коня цього переможеного страхополоха й осідлати нею
149
