міг поворухнутись, і цілуючи йому коліна та не перестаючи плакати, сказала:
— Що хочеш зробити ти, єдина моя надіє, такої незвичайної хвилини? Коло ніг твоїх — твоя дружина, а та, кого ти хотів би мати за дружину, — в обіймах свого чоловіка.
Поки Доротея говорила це, Карденіо, пригортаючи до себе Люсінду, не зводив очей з дон Фернанда, готовий при першім же загрозливім його поруху захищатися й кинутись на кожного, хто нападе на нього, нехай би це коштувало йому життя. Та на той час підбігли приятелі дон Фернанда, священик з цирульником, які були присутні при цій сцені, і навіть добрячий Санчо Панса. Вони оточили дон Фернанда й почали благати його зглянутись на сльози Доротеї. Якщо, казали вони, все, що говорила Доротея — правда (а в цім ніхто з них не мав сумніву), то дон Фернандо не може зрадити її справедливі надії.
Дон Фернандо піддався й скорився справедливим доводам. Він нахилився, підняв Доротею і сказав:
— Встаньте, моя сеньйоро.
Тимчасом заходила ніч, і корчмар з наказу дон Фернанда доклав усіх сил, щоб упорядити якнайкращу вечерю. Коли вона була готова, всі сіли до довгого столу й посадили на почесне місце Дон-Кіхота, хоч як він од цього відмовлявся. Поруч нього сіла принцеса Мікомікона, бо він був її охоронець; далі Люсінда, навпроти них дон Фернандо й Карденіо, поруч дам — священик і цирульник, i всі з великим задоволенням взялися до вечері.
Вечеря в супроводі цікавих розмов скінчилась, коли ніч минула вже майже на дві третини. Всі погодилися розійтись та відпочити, скільки лишається часу. Дон-Кіхот запропонував вартувати коло замку, щоб який велетень чи
142
