Дон-Кіхот хотів підвестися, щоб покарати його, але хлопець дременув так швидко, що ніхто не наважився доганяти його. Оповідання Андресове збентежило нашого рицаря, а решта мусіли стримуватись, щоб не засміятися й не дратувати його ще більше.
Добре попоївши, вони осідлали свої тварини й без вартих згадки пригод приїхали на другий день в корчму, що так лякала та жахала Санча Пансу. Але цього разу він, хоч і намагався втекти, не міг її уникнути. Корчмар, корчмариха, корчмарівна й Маріторнес, побачивши Дон-Кіхота й Санча, вийшли й привітали їх дуже радісно. Дон-Кіхот, поважно й прихильно відповівши на їхні привітання, попросив, щоб йому дали краще, ніж той раз, ліжко. Хазяйка сказала, що дасть ліжко, як на принца, аби їй заплатили більше, ніж той раз, і коли Дон-Кіхот пообіцяв, вони впорядили йому порядну постіль на тому самому горищі, i рицар, втомлений і збентежений, зараз же ліг спати.
Тимчасом священик наказав приготувати їм поїсти, і корчмар, сподіваючись на кращу плату, постарався й зготував цілком пристойний обід. А Дон-Кіхот усе спав, і вони вирішили не будити його, бо сон був йому корисніший за їжу. За обідом у присутності, корчмаря, корчмарихи, корчмарівни, Маріторнес, і всіх подорожніх ішла мова про незвичайне божевілля Дон-Кіхота і про те, як його знайдено.
У цей час корчмар, що стояв коло дверей, сказав:
— Ось їде добряча компанія, і якщо вони завітають сюди, буде чого радіти.
— Що воно за люди? — спитав Карденіо.
— Чотири чоловіки їдуть верхи із списами та щитами, всі в чорних масках, з ними якась жінка в білому, теж у масці, і два хлопці пішки.
137
