забере їх усі, не лишивши мені навіть маленького сільця на притулок; але цій руїні й цьому нещастю я можу запобігти, коли вийду за нього заміж. Проте, скільки знав батько, я ніколи не згоджусь на такий нерівний шлюб; і він мав рацію, бо мені й на думку ніколи не спадало одружитися з ним чи з іншим велетнем, хоч яким великим та могутнім. Батько казав також, щоб, коли він помре і Пандафіландо рушить на моє королівство, я стереглася опиратися йому, бо це значило б занапастити себе. Коли ж я хочу запобігти смерті й цілковитому знищенню мого майна і майна моїх вірних васалів, то мушу з доброї волі залишити йому королівство, бо захищатися проти сили цього велетня — неможливо. Далі батько казав, щоб я з невеликим почтом зараз же їхала до Іспанії, де мушу знайти ліки від моїх нещасть в особі одного мандрівного рицаря, слава якого пошириться на той час по всьому цьому королівству, і який зветься, не пам'ятаю, Дон-Асот чи Дон-Хігот.
— Мабуть, Дон-Кіхот, сеньйоро, — сказав Санчо, — чи інакше — Рицар Сумного образу.
— Цілком правильно, — ствердила Доротея. — Він казав також, що цей рицар мусить бути високий на зріст, худорлявий на обличчі і що з правого боку під лівим плечем, чи десь інде, у нього мусить бути родинка, вкрита волоссям, схожим на кабанячу шерсть.
Почувши це, Дон-Кіхот сказав своєму зброєносцеві:
— Ходи сюди, сину мій Санчо, та допоможи мені роздягтися, я хочу побачити, чи не я, бува, той рицар, за якого пророкував учений король.
— А навіщо ваша милость хоче роздягатися? — спитала Доротея.
— Щоб побачити, чи є в мене родинка, про яку казав ваш батько.
— Нема чого й роздягатися, — сказав Санчо, бо я знаю, що у вашої милості є такий знак на спині, і це свідчить про вашу могутність.
— Годі, годі, — сказала Доротея, — бо серед приятелів не слід бути дріб'язковим, і небагато важить, на спині ця родинка, чи на плечі. Головне, щоб була якась родинка, а
128
