Не встиг священик ще скінчити своїх слів, як Санчо сказав:
— Але, сеньйоре ліценціате, це ж мій пан зробив це все. А я ж заздалегідь попереджав його й казав, щоб він добре обміркував, що робить.
— Йолоп ти! — зауважив Дон-Кіхот. — А якщо кому здаються неправильними мої вчинки, — нехай дарує мені це священний сан сеньйора ліценціата і його шановна особа, — той, значить, мало розуміється на рицарських справах і бреше. Це я доведу йому моїм мечем.
По цих словах він зручніше вмостився в стременах і насунув шишак на лоб, бо голярський таз, який він вважав за шолом Мамбріна, висів на передній луці сідла й потребував ремонту після поганого поводження з ним галерників. Доротея, дуже кмітлива й дотепна, знавши вже про божевілля Дон-Кіхота та зрозумівши, що, крім Санча, всі глузують з нього, не захотіла й собі відстати від інших, і, побачивши, як він сердився, сказала:
— Не забувайте, сеньйоре рицарю, дану мені обіцянку не розпочинати ніяких інших пригод, хоч які невідкладні вони будуть. Заспокойтесь же, ваша милость; якби сеньйор ліценціат знав, яка непереможна рука звільнила тих галерників, він тричі б зашив собі рот і тричі прикусив би собі язик, перше ніж вимовити слова, що викликають гнів вашої милості.
— Присягаюся, що це правда, — ствердив священик. — Та я б собі краще відірвав вуса.
— Я замовчу, моя сеньйоро, — відповів Дон-Кіхот, — притамую справедливий гнів, що здіймається у мене в грудях, і їхатиму тихий та спокійний, поки виконаю дану вам обіцянку. А на подяку за такий мій добрий намір я уклінно прошу вас розповісти мені, якщо це вам не тяжко, чого ви журитесь, і хто вони та скільки тих осіб, на які має впасти, щоб удовольнити вас, моя помста.
126
