тея, довідавшись у Санча, що це і є Дон-Кіхот, погнала свого коня, а за нею поїхав і бородатий цирульник. Підїхавши до Дон-Кіхота, зброєносець сплигнув з мула і прийняв у свої руки Доротею, що легко зійшла на землю і стала на коліна перед Дон-Кіхотом. Наш рицар хотів підвести її; але вона, не встаючи з колін, промовила.
— Я не встану, відважний і могутній рицарю, аж поки ваша великодушність та чемність не пообіцяє зробити мені добро, що вкриє вашу особу честю та славою і буде на користь найбезпораднішій і найзневаженішій дівчині, яку будьколи бачило сонце. І якщо мужність вашої міцної руки відповідає вашій невмирущій славі, то ви мусите допомогти нещасній, що приїхала з таких далеких країн, притягнена вашим славетним ім'ям і шукаючи у вас ради на свою недолю.
— Я не відповім ні слова, прекрасна сеньйоро, — сказав Дон-Кіхот, — і не хочу нічого слухати, поки ваша врода не стане на ноги.
— А я не встану, сеньйоре, — відповіла смутна дівчина, аж поки ви не дасте мені слова, що вволите моє благання.
— Даю вам його і пробачаю, якщо ваші бажання не шкодять моїй батьківщині та інтересам тієї, що володіє ключами від мого серця й моєї волі.
— Вони не шкодять нічому, мій добрий сеньйоре, — відповіла сумна дівчина.
В цю хвилину до Дон-Кіхота підійшов Санчо і сказав йому пошепки:
— Ваша милость вільно можете обіцяти їй своє добродійство, бо мова мовиться тільки про те, щоб убити одного величезного велетня, а сама сеньйора — це висока принцеса Мікомікона, королева великого царства Мікомікон у Ефіопії.
— Хоч би хто вона була, — відповів Дон-Кіхот, — я зроблю те, що становить мій обов'язок і що підказує мені сумління, згідно з моєю присягою.
І, звертаючись до дівчини, повторив:
— Нехай встає ваша велика краса, бо я вволю ваше бажання.
120
