що справді була заручена з Карденіо. Довідалась я також, що Карденіо був при цім і, побачивши її зарученою, — чого він ніколи не сподівався, — в розпачі покинув місто й залишив їй листа, де гірко дорікав їй за вчинену йому кривду й писав, що їде туди, де люди не бачитимуть його. Про все це хутко дізналось усе місто, а згодом за кілька днів усі довідалися, що Люсінда зникла з дому і що одурілі батьки не можуть знайти її.
Живучи в місті й не знаючи, що робити далі, бо дон Фернандо не знаходився, я одного разу почула привселюдне оголошення, де обіцяно велику нагороду тому, хто розшукає мене, вказано мій вік і подано опис мого вбрання. Переказували, я чула, ніби мене викрав з дому слуга, що зник разом зо мною, і це найбільше вразило мене, бо я бачила, як знеславлено моє ім'я, і розуміла, що до ганьби, викликаної моєю втечею, додається нова. Почувши це оголошення, я зразу пішла в ці гори, прагнучи лише одного втекти від батька й од тих, хто з його доручення шукатиме мене.
— Ось, сеньйори, історія моєї трагедії.
Сказавши це, Доротея замовкла, і її почервоніле обличчя виразно свідчило про її почуття і сором. Слухачі відчували і жаль і подив перед таким нещастям. Священик хотів уже було сказати їй кілька слів на розраду, коли всі почули крик і зрозуміли, що то кричить Санчо, не знайшовши їх на старому місці.
Всі пішли йому назустріч і, спитавши про Дон-Кіхота, довідались, що Санчо знайшов його в самій сорочці, схудлого та пожовклого, і що він умирав з голоду та зітхав за своєю сеньйорою Дульсінеєю. Коли Санчо сказав, що вона наказує йому покинути гори та їхати до неї в Тобосо, Дон-Кіхот відмовився, посилаючись на те, що не може
117
