та гамаші з сірого сукна, а на голові — сірий берет. Гамаші були закачані до колін, які здавалися зробленими з білого алебастру. Вимивши свої гарні ноги, хлопець витер їх тоненькою хусткою, що дістав спід берета, а, скидаючи берет, підвів голову, і глядачі побачили обличчя такої незрівняної вроди, що Карденіо пошепки сказав свяще никові:
— Якщо це не Люсінда, то це — не земна, а божественна істота.
Знімаючи берет, хлопець труснув головою, і по плечах Його розсипалось волосся, якому могло б позаздрити сонячне проміння. З цього обоє зрозуміли, що той, кого вони прийняли за селянина, була насправді дівчина.
Такий випадок зацікавив усіх трьох і викликав бажання взнати, хто така ця дівчина. Для цього вони вирішили підійти до неї, але, коли вставали, дівчина підвела голову, обіруч одкинула волосся сперед очей і подивилася, звідки виходить той шелест.
Побачивши їх, дівчина зразу зірвалася з місця і, не дбаючи ні про розсипане волосся, ні про роззуті ноги, схопила клунок з одежею, що лежав коло неї, і, налякана та збентежена, кинулась навтіки. Проте, їй уже несила була ступати своїми ніжними ногами по гострих камінцях, і кроків за шість вона впала на землю. Всі троє зараз же підбігли до неї, і священик перший сказав:
— Спиніться, сеньйоро, хоч хто ви є, бо всі, кого ви біля себе бачите, бажають тільки прислужитися вам. Вам нема чого тікати від нас, бо й ноги ваші не витримають, та й ми не дозволимо цього.
Вражена та здивована дівчина не відповіла на все це й слова. Тоді, вони підійшли ближче, і священик, взявши її за руку, провадив далі:
— Те, що ховає від нас ваше вбрання, сеньйоро, викриває ваше волосся. Це ясно свідчить, що немаловажні причини змусили вас передягтися в такий негідний вашої краси одяг і віддалити її в таку глушину, де нам пощастило знайти вас. Якщо ми не можемо дати ліків од вашого горя, то, принаймні, дамо поради. Бо хоч яке важке наше нещастя, ми, поки живі, не повинні відхиляти від
112
