увійшов; оскільки мені були відомі там усі входи та виходи, то в метушні секретних готувань мене ніхто і не помітив. Непомічений, заховався я в ніші вікна, укритій краями двох килимів і, не бачений ніким, бачив усе, що робилося в залі.
Ось наречений увійшов до зали в своїм звичайнім убранні без будьяких прикрас. За дружка у нього двоюрідний брат Люсінди, і в цілій залі не було нікого, крім челяді. Незабаром з сусідньої кімнати вийшла Люсінда в супроводі своєї матері та двох покоївок, убрана й прикрашена так, як і належало вроді тієї, що була довершеним зразком елегантності та благородства.
Коли всі зібралися до зали, туди ж увійшов священик і, взявши їх обох за руки, спитав: „Чи хочете ви взяти, сеньйоро Люсіндо, цього чоловіка собі за дружину, як цього хоче свята церква?“ Я висунув зза килимів голову мало не по плечі й пильно прислухався до відповіді, від якої залежало моє життя і моя смерть.
Священикові довелося довго чекати відповіді, і коли я сподівався, що вона вихопить кинджал на захист своєі честі, але висловить правду і скаже щось на мою користь, я почув, що вона кволо промовила: „так, хочу“. Те саме сказав і дон Фернандо, вони обмінялися перстнями і поєдналися назавжди. Коли ж Фернандо підійшов до молодої, вона схопилася за серце й непритомна впала на руки матері. Залишається тільки сказати, що сталося зо мною, коли, почувши це „так“, я побачив, як Люсінда насміялася з моїх надій, які брехливі були її слова та обіцянки, і зрозумів неможливість повернути будьколи те щастя, яке я втратив за одну мить.
Схвилювавшись від її непритомності, всі підбігли до Люсінди, і коли мати розстібнула їй убрання, щоб полегшити подих, на грудях у молодої побачили складений папірець, який Фернандо відразу взяв і почав читати. Прочитавши, він сів на стілець і задумливо обперся щокою на руку, не звертаючи уваги ні на стан своєї дружини, ні на спроби привести її до притомності.
Спостерігши такий переполох, я наважився вийти, не турбуючися тим, помітять мене чи ні, і вирішивши вчинити
110
