й щиро подякував їм за те, що вони відмовлятимуть його пана від посади архібіскупа. На його думку, мандрівні архібіскупи роблять менше добра для своїх зброєносців, ніж імператори або монархи. Він сказав також, що краще Йому поїхати вперед і самому переказати сеньйорину відповідь. Дуже можливо, саме це примусить Дон-Кіхота покинути свою спокуту та виїхати з гір, не завдаючи їм зайвого клопоту. Думка Санча Панси сподобалася ім, і вони вирішили чекати тут, поки Санчо повернеться із звісткою про свого пана.
Санчо в'їхав у межигір'я, священик і цирульник лишилися. Коло їхніх ніг протікав невеличкий спокійний струмок у свіжому, приємному затінку під скелями та деревами. Стояв гарячий серпневий день, коли спека в тих краях особливо нестерпна. Була третя година; і все це робило місцевість ще затишнішою. Розташувавшися дуже зручно в затінку, вони почули якийсь голос, що без супроводу будьякого інструменту співав ніжно та солодко.
Бажаючи знати, хто там так сумно співає, вони обійшли скелю і побачили чоловіка, обличчям і постаттю зовсім подібного до Карденіо, про якого казав їм Санчо. Чоловік той, помітивши їх, не схопився з місця, а спокійно сидів, похнюпивши голову, як замислена людина. Побачивши їх, він уже не зводив з них очей. Священик, що вмів добре говорити (та ще знавши про горе, яке спіткало Карденіо, а він упізнав його з деяких ознак), підійшов до бідолахи й коротко, але дуже розумними доводами, просив і переконував його кинути це злиденне життя, щоб зовсім не занапастити тут себе, що було б найгіршим з нещасть. Карденіо на той час був при здоровому розумі і, почувши, що його називають на ім'я та побачивши двох чоловіків у такій незвичайній одежі, трохи здивувався.
Ще більше вразило його, що про його історію з ним говорять, як про всім відому річ — слова священика свідчили про це — і відповів так:
— Я добре бачу, сеньйори, як ви намагаєтесь довести, що я марную свій час нерозумно, і хочете витягти мене до кращого життя. Отже, якщо ви, сеньйори, прийшли сюди з таким наміром, як то вже приходили інші, то,
106
