— Ваша милость правду казали. Щоб щиро присягатись, що я бачив ваші безумства, мені треба подивитися хоч на одне, дарма що я бачу вже одне найбільше, а саме те, що ви лишаєтесь тут.
— Я ж казав тобі, — відповів Дон-Кіхот. — Зачекай, Санчо, я зроблю їх умить.
І, скинувши штани та лишившись у самій сорочці, він двічі підплигнув і двічі став сторчака. Санчо повернув Росінанта цілком задоволений, бо тепер міг присягатися, що пан його з'їхав з глузду.
Санчо, виїхавши на битий шлях, почав шукати дороги на Тобосо й другого дня доїхав до корчми, де йому трапилася нещаслива пригода з ковдрою. Як тільки Санчо побачив корчму, йому зразу здалося, що його знову підкидають у повітря, і він спочатку не хотів заїздити туди, хоч настав уже час обіду і йому дуже хотілося покуштувати чогось гарячого після стількох днів живлення холодним м'ясом. Ця потреба таки змусила його під'їхати ближче, і, поки він вагався, чи заходити йому в корчму, чи ні, звідти вийшло двоє, що зразу пізнали Санча, і один з них сказав другому:
— Скажіть, сеньйоре ліценціате, чи цей вершник, бува, не Санчо Панса, що, як каже ключниця нашого шукача пригод, поїхав з ним зброєносцем?
— Так воно і є, — відповів ліценціат, — а кінь належить нашому Дон-Кіхотові.
Не дивно, що вони впізнали його, бо то були той самий священик і цирульник, що роздивлялись та палили книжки Дон-Кіхота. Впізнавши Санча Пансу та Росінанта і бажаючи дізнатися про їхнього пана, вони підійшли до Санча, і священик, назвавши його на ймення, спитав:
— Друже Санчо, а де ж залишився ваш пан?
99
