зводив з нього очей, оглядаючи з голови до п'ят, і нарешті сказав:
— Якщо у вас є щонебудь попоїсти, дайте мені, а я, на подяку за вашу доброзичливість, зроблю все, що ви хочете.
Санчо зараз же дістав їжу з свого мішка, і Обшарпанець угамував свій голод, ївши те, що йому давали, неначе божевільний, і так швидко, що кожен шматок наздоганяв попередній, перше ніж він устигав проковтнути його. Поївши, він знаками запросив Дон-Кіхота, Санча й козопаса піти слідом за ним і повів їх на зелене пасовище, що було за скелею неподалеку. Далі Обшарпанець, вмостившися якнайзручніше, сказав:
— Якщо ви хочете, сеньйоре, щоб я небагатьма словами розповів вам про всю безмежність мого лиха, ви мусите пообіцяти не уривати нитки моєї сумної історії, бо як тільки ви це зробите, я зразу ж скінчу там, де ви спините. Я роблю це зауваження тому, що хочу якнайшвидше розповісти про своє лихо. Спогади додають мені тільки нових прикростей, і чим менше ви мене питатимете, тим швидше я розкажу все, не обминаючи нічого важливого, щоб цілком задовольнити ваше бажання.
Дон-Кіхот від усіх присутніх пообіцяв, і юнак так почав своє оповідання.
— Моє ім'я — Карденіо, моя батьківщина — одне з найкращих міст Андалузії. Я походжу із значного роду й від заможних батьків. У тім самім місті жило небесне створіння, обдароване такими прикметами, яких тільки можна бажати. Така була врода Люсінди, дівчини також вельможного та заможного роду, як і я. Цю Люсінду я любив з перших і найчистіших років мого життя; кохала й вона мене із щирістю та немудрістю, властивими її молодому вікові. Наші наміри були відомі нашим батькам, і це не турбувало їх, бо вони бачили, що коли ми підростемо, то неодмінно одружимось, а рівність наших родів та статків сприяла нашому шлюбові. Ми росли, разом із нами росли і наші почуття. Нарешті я вирішив попросити батька Ліюсінди віддати її мені, як законну дружину. Я так і зробив, а він одповів, що дякує за честь, яку я чиню йому, і хоче в собі зробити мені честь, оддавши за мене свою дочку.
85
