що його пан спинився і силкується підняти з землі якийсь пакунок. Коли він підбіг до нього, щоб допомогти, Дон-Кіхот підіймав кінчиком списа сідельну подушку, до якої був прив'язаний чемодан. Але вони були такі важкі, що він наказав Санчові підняти та оглянути їх. Санчо зробив це дуже швидко, і хоч чемодан був замкнений на замок і перев'язаний ланцюжком, він крізь щілини зотлілої шкіри побачив у середині чотири сорочки з голландського полотна та іншу білизну, а в хусточці лежало чимало золота. Пошукавши ще, Санчо знайшов розкішно оздоблену записну книжку. Дон-Кіхот узяв її собі, а гроші дозволив узяти Санчові. Той поцілував його в руку і переклав гроші й білизну в торбу, в якій у нього були харчі. Дон-Кіхот, дивлячись на це, сказав:
— Мені здається, Санчо, — і навряд чи воно буде інакше, — що цими горами проходив якийсь подорожній, на якого напали й убили розбійники, а потім однесли тіло й поховали десь на відлюдді.
— Цього не може бути, сеньйоре, — відповів Санчо, — бо якби то були розбійники, вони не лишили б тут грошей.
— Правда твоя, — сказав Дон-Кіхот, — тоді я не вгадаю і не можу збагнути, що тут трапилося. А проте, чекай, подивімось, чи не написано чого в цій книжці, де ми можемо пошукати й знайти те, що хочемо.
Він розгорнув книжку і перше, на що натрапив, були вірші, написані дуже добрим почерком.
Перегорнувши всю книжечку, він знайшов там ще кілька віршів та листів; деякі з них йому вдалось прочитати, а деякі — ні. Поки Дон-Кіхот перегортав книжку, Санчо перегортав усе в чемодані. Не лишилось ні одного куточка ні в ньому, ні в подушці, якого б він не оглянув і не дослідив, розпоровши всі шви й перетрусивши кожне пасмо вовни. Таку зажерливість викликали в ньому ескудо[1], яких він знайшов понад сотню. І хоч крім того він не знайшов нічого іншого, він вважав, що тепер цілком відшкодований і за літання на ковдрі, і за бальзам, і за стусани погонича,
——————
- ↑ Ескудо — золоті монети.
79
