Хінес де Пасамонте, звільнившись із кайданів завдяки мужності та безумству Дон-Кіхота, з остраху перед Святим Братством, якого він мав досить підстав боятися, теж переховувався в тих горах. Доля та страх привели його в те місце, де були й Дон-Кіхот із Санчом Пансою, такої пори, коли він міг упізнати їх. Він дав їм поснути. І через те, що негідники завжди невдячні і необхідність спонукає їх робити те, чого робити було б не слід, а вигода тепер краще вигоди в майбутнім, то Хінес, що не був ні вдячною, ні добромисною людиною, вирішив украсти осла Санча Панси. Росінант його не цікавив, бо таку здобич не можна було б ні продати, ні заставити. Поки Санчо Панса спав, він украв осла і ще перед світанком був уже так далеко, що розшукати його було не можна. Заграла зоря, звеселила землю й засмутила Санча; він, побачивши, що осла нема, почав плакати та нарікати так жалісно та журливо, що голос його розбудив Дон-Кіхота, який почув таке:
— О, моя дитино, ти народився в моїй хаті, був розвагою моїх дітей, радістю моєї дружини, заздрістю моїх сусідів, ти розвіював мені тугу та ще й підтримував половину моєї особи, бо двадцять шість мараведисів, що ти заробляв щодня, задовольняли якраз половину моїх потреб.
Дон-Кіхот, побачивши сльози й дізнавшись про причину їх, заспокоював Санча найкращими доводами і просив потерпіти, обіцяючи натомість видати йому вексель на трьох із п'яти ослят, що лишилися у нього дома. Санчо заспокоївся, витер сльози, припинив свій лемент і подякував Дон-Кіхотові за ласку.
Дон-Кіхот, в'їхавши в гори, надзвичайно зрадів, бо ці місця здавалися йому найпридатнішими для пригод. Він пригадував різні чудесні події, що траплялися мандрівним рицарям у таких відлюдних і похмурих місцевостях, і так поринув у свої думки, що не бачив нічого навкруги.
Санчо, після того, як почув себе в безпеці від Святого Братства, дбав тільки про те, щоб напхати свій шлунок, і, йдучи слідом за своїм паном, нав'ючений усім, що мав нести на собі Сірий, витягав з лантуха їжу та перекладав її собі в живіт. Отак ідучи, він випадково глянув і побачив,
78
