Бачивши себе в такому поганому стані, Дон-Кіхот сказав своєму зброєносцеві:
— Я завжди чув, Санчо, що робити добро негідникам це однаково, що лити воду в море. Повіривши тобі, я уникнув би цієї неприємності. Але діло зроблено, треба терпіти й використати цей досвід надалі.
— О, ваша милось використає! Це так певне, як те, що я турчин. Але коли вже ви кажете, що уникнули б цієї прикрості, послухавши мене, то послухайте мене зараз і уникнете ще гірших прикростей. Треба вам знати, що Святе Братство не дуже церемониться з рицарством. Воно й двох мараведисів не дало б за всіх мандрівних рицарів, а я вже й зараз чую, що їхні стріли дзижчать мені у вухах.
— Ти зроду боягуз, Санчо, — сказав Дон-Кіхот. — Але, щоб ти не називав мене впертим, я зроблю, як ти радиш, і обмину страхіття, якого ти так боїшся, але з однією умовою. Ніколи, ні за життя, ні після смерті, ти не казатимеш, що я обминув небезпеку через страх, а тільки тому, що уважив на твої благання. А коли ти казатимеш щось інше, — значить, збрешеш, і я спростовуватиму тебе відтепер і надалі й од надалі дотепер.
Дон-Кіхот нічого не сказав більше, сів на коня, і за проводом Санча, що їхав на своєму ослі, вони попрямували до гір, що височіли неподалік. Санчо гадав перейти Сієрра-Морену й переховатися кілька днів у Візі або Альмодоварі дель Кампо, поки їх шукатиме Святе Братство. Він ще більше настоював на цьому, побачивши, що весь харч, який він віз на ослі, якимсь дивом лишився цілий після того, як галерники перетрусили та пограбували їх. Тієї ночі вони дісталися самої середини Сієрра-Морени, де Санчо хотів перебути цю ніч і ще кілька днів, принаймні, поки їм вистачить іжі, і заночували під корковими деревами між двох скель.
Але лиха доля зробила так, що славетний шахрай і злодій
77
