— В такому разі, — скрикнув обурений уже Дон-Кіхот, ви підете туди самі, дон Хінесійо де Парапія, чи як вас там звуть, і підете, підібгавши хвоста, з своїм ланцюгом.
Пасамонте, що взагалі був не дуже терплячий на вдачу, а крім того догадувався вже, що в голові у рицаря не все гаразд, бо інакше він не звільнив би їх, почувши такі образливі слова, підморгнув своїм товаришам, і вони, відійшовши трохи вбік, почали обсипати його камінням. Дон-Кіхот тільки й знав, що захищався щитом, а бідний Росінант, не зважаючи на шпори, стояв, наче зроблений був з бронзи.
Санчо сховався за осла і захищався ним від камінного граду, що летів на них обох.
Проте, Дон-Кіхот не міг добре вкритися щитом, і коли кілька кремінців — не знаю, скільки саме — міцно вдарили його, він упав з коня.
Одразу ж до нього підскочив студент, схопив у нього з голови таз і вдарив ним спочатку, по спині Дон-Кіхота, а потім — кілька разів об землю так, що мало не потрощив його.
Галерники зняли з нашого рицаря кафтан, який він носив поверх панцера, зняли б і панчохи, коли б не перешкодили поножі[1]. У Санча вони одібрали плащ і залишили в самій сорочці, а потім, розділивши поміж себе решту здобичі, розійшлись на всі чотири вітри, більше дбаючи про те, щоб уникнути зустрічі із Святим Братством, якого вони страшенно боялись, ніж брати ланцюг та йти з ним до сеньйори Дульсінеї Тобоської.
Лишилися тільки осел та Росінант і Дон-Кіхот та Санчо Панса.
Осел, похнюпивши голову, задумливо пряв вухами, гадаючи, що камінний град, який і досі лунав у нього в вухах, ще не вщух; Росінант витягся на землі поруч свого пана; Санчо був у самій сорочці і тремтів перед Святим Братством; Дон-Кіхот лютував на таке з собою поводження з боку тих, кому він зробив стільки добра.
——————
- ↑ Поножі — панцер, що вкриває ноги
76
