Як говорить автор брошури: „Ми (українська інтелїґенція) мусимо памятати, що ми предтечі того великого, що йде за нами, ми тільки оповіщуємо його силу, ми лиш посланцї його. Сей великий — увесь український нарід“.
В наших, тодї ще наскрізь інтелїґентських громадах змагали ся ми за і проти самостійности. Але дїяльність нашу повели ми серед того Великого, серед мас українського народу, яким тодї було не до самостійности. Ми гуртували ті маси, які колись могли би взяти в руки рушницї, які змогли би повернути люфи гармат на північ…
Проти півночи звернені гирла великих гармат. Чужі вони нам, повернені не нашими руками — але проти нашого ворога! Вони розбивають наші кайдани і тому цїлком послїдовно ми говоримо: Настав час здвигнення самостійної України. Тепер не лише інтелїґенти говорять се. За самостійну Україну тепер стоять ті маси українського народу, в чиїх руках і рушницї й гармати. Тому ми тепер, виставляючи гасло самостійности України, такіж реальні й урівноважені полїтики, як тодї, коли ми, сцїпивши зуби, се наше гасло замовчували.
Непримиримий, смертельний ворог українського народу — царський бюрократизм — не істнує більше. В огнї світової пожежі, підпа-
