українофілів. Між молодою Україною й українофілами не має нїяких звязків — крім однієї страшної й фатальної звязї — своєю кровю заплатити за помилки попередників.
Часи вишиваних сорочек, свити та горілки минули і нїколи вже не вернуть ся. Третя Українська інтелїґенція стає до боротьби за свій нарід, до боротьби крівавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обовязок. Вона виписує на своєму прапорі сї слова: „Одна, єдина, нероздїльна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ.“ Вона віддає себе на служеннє сьому великому ідеалови і доки хоч на однім клаптї української території пануватиме чужинець, доти українська інтелїґенція не покладе оружія, доти всї поколїння Українцїв йтимуть на війну. Війна провадитиметь ся усїма засобами, і боротьба культурна уважаєть ся также відповідною, як і боротьба фізичною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного істновання. Нехай наша історія сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні, подурені, ми все-ж істнуємо і хочемо далї істнувати. І не тільки істнувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяне, як члени вільної нації. Нас богато — цїлих 30 мілїонів. Нам належить ся будуччина, бо зовсїм можливо, щоб ⅟₃₀ частина усїєї людности,
