Зраджувала, ворохобила, інтригувала, але нїколи не служила свому народови, нїколи не уважала своїх інтересів в інтересах цїлої нації, нїколи не хотїла добачати спільности тих інтересів. На очах історії сильна, освічена і культурна інтелїґенція України прийняла в XVI і XVII віках польську національність, і усї оті Четвертинські, Чорторийські, Вишневецькі та Тишкевичі — плоть від плотї нашої і кість від костей наших. Тодї сильним і могутнїм замахом український нарід породив нову інтелїґенцію. Ця друга прийняла російську національність протягом XVIII і XIX в. і всї оті Безбородьки, Прокоповичі, Яворські, Прощинські, усї оті Гоголї, Гнїдичі, Потапенки, Короленки — і „їм же нїсть числа“ — усї вони наша кров. Нарід знову лишить ся без інтелїґенції, інтелїґенція покинула його в найгірші, найтяжчі часи його істновання. Чи можемо зрівняти війну, пошесть навіть із отсим масовим відступництвом інтелїґенції? І війна і пошестї — вони косять без розбору і вчених і темних, бідних і богатих відступництво забрало цвіти нації — найкультурнїщу її верству.
Се були такі дві страти, що годї знайти їм рівні в історії якої-небудь іншої нації. Але український нарід здобув у собі досить сили, щоб навіть посеред найгірших обставин полїтичних, економічних та національних витворити собі нову третю інтелїґенцію. Еволю-
