— І всього цього забороняє вам мати ваша віра? Що за варварство! Що за безглузді та дурні забобони!
Він сміявся. Грек з походження, уроджений і вихований в Римі, де вулиці й майдани прикрашено було тридцятьма тисячами різьбярських витворів з мармуру, бронзи, золота та слонової кости, де храми, театри, будинки аж роїлися з фантастичної цієї людности, що повстала з праці багатьох віків та генію двох народів із каменю й металу, дитина витворної цивілізації, що сягала вже до найвищої своєї верхівки, вихованець філософії, що розум людський визволяла, артист, що мистецьки змальовував квітки, птахів, дітей, юнацькі обличчя й усе те, що на землі було за весну, свіжість, розквіт і сміх, — він довго, дзвінко, погордливо й разом щиро сміявся з похмурого народу, що за злочин вважав те, що було для нього за крила думки, за іскру серця, за якнайчудовнішу прикрасу й насолоду всього життя. Та раптом він урвав свій сміх:
— Чого ж ти така смутна, Міртало?
Він тепер тільки спостеріг зміну в ній з того часу, коли вперше побачив її в кружґанку. Рум'янці здоров'я та блиски оживіння, що вигравали на ній у садку, серед веселої забави та на тлі зрожевілого в соняшному промінні повітря, пригасли й позникали. Вони стояли посеред просторної залі, куди денне світло вливалося тільки
