покладала свою долоню на царське серце й втихомирювала бурі, що в ньому буяли, а з поцілунку її вуст невмирущих спливали до його голови надхнені думки про ті вірування й закони, що мали стати за підвалину майбутньої величі римського народу та за вікопомну славу першого її праводавця. Все минуло. Невблаганний час навіть ім'я Нуми Помпілія замінив на луну, що чимраз тихше бренить у вухах і серцях одлеглих поколінь; те, що він усталив, припало вже пилом у затінку нових будівель; бо ж лише темна юрба заховувала ще віру в надземність та несмертельність Еґерії. Але ж старовинний, стережений і догляданий гай тривав ще, зберігаючи в людській пам'яті згадку за двойко чудових і незвичайних явищ їхніх діянь, а саме: за дивну жінку, що збуджує в чоловіку доброчинні надхнення, та за царя, що пеклується за добробут підданницького народу.
Величезний цісарський Рим, гучав і шумував поблизу, та не так зблизька, щоб на узліссі гаю та в його глибині не могла залягати врочиста тиша. І лише інколи порушували її кроки побожних прочан, що прибували сюди віддати покірливу шану вівтареві богині або зачерпнути зі святого джерела води. Святинь у Римі було багато, і з часом їх усе більшало; щодо цього з ними мірялися хіба щораз численніші й кращі місця для ігрищ та гулянок. Минали часто цілі дні й жадна людська нога не дотикала буйної, квітчастої
