його щебетливе розповідання за свої різноманітні дитячі пригоди й вражіння перемішувалося з жвавою Фаніїною з Музонієм розмовою.
З-за крісла й білого Фаніїного вбрання висувалася молодюська дівоча голівка з огнистими кучерями, а чорні оченята споглядали на всіх і все з безмежною цікавістю та увагою, з тисячами усміхів та блисків, що злинали з її очей. Міртала, одвідуючи часто цей дім, де куповано значну частину її краму й де кілька годин минало їй як одна чарівна хвилина, давно вже розповіла тут за своє коротке минуле. За перших її одвідин Фанія поводилася з нею з тією величною трохи й немов сполученою з легковажним трішки зацікавленням ласкавістю, що його збуджували в римлянах чужі їхній цивілізації в першу, отже, чергу східні племена. Придивляючись зґрабній дівочій постаті та задумливим її очам, вона питала в дівчини:
— Чи не маєш ти, дівчинко, чогось у собі трохи грецького з походження? з батька може, або з матері? Ім'я твоє бренить згрецька трохи…
Спустивши вії, Міртала відповідала:
— Галілея, батьківщина синів Ізраїля, була за родинне місто моєму батькові й матері. Батько мій рибальчив, сумирно закидаючи свого волока в блакитні озерні хвилі, але за уряду римлянина Фелікса, як співучасника повстання Зелаторів, віддано його в рабство якомусь грецькому панові, а за ним добровільно, як за чоловіком своїм, пішла
