— Ти ще тут! — скрикнув художник. — Поглянь, паньматко, на неї та на її вироби!
— Дівчинку цю, — відповіла Фанія, — мені доводилось тут бачити давненько й не раз навіть я купувала в неї гаптування, що вона продає. Тадже не знала…
— Поглянь, паньматко, поглянь но уважніш, — гукав Артемідор, розгортаючи обома руками стяжку сніжистої вовняної тканини, що вкрита була вся листям і квітками таких барв і форм, що хіба лише могли примріятися палкій та буйній уяві. — Арахна, що в мистецтві гаптування змагалася з самою Мінервою, могла б позаздрити цим дрібним рученятам…
— Хто вчив тебе малювання?
— Сімеон, Сарин чоловік…
— Отож, за її навчителя був якийсь єврей, і сам, надісь, невчений, та, як і всі вони, чужий нашому мистецтву! Як же й я бажав би мати тебе за свою ученицю!
Остовпіла з здивовання й тремтяча з радости, стояла Міртала, паленіючи рум'янцем на лицях, що на них падали тріпотливі тіні її довгих вій, та з чудовим півусміхом на розтулених трішки вустах. Раптом дочула вона слова, що з ними приязно зверталася до неї ота пишна пані:
— Ходімо зі мною до моєї господи; там я покажу тебе моїй матері й нашим друзям, а ти муситимеш розповісти мені всю твою історію…
