Сторінка:Міртала.djvu/55

Отже, це був художник! А вона ж так з цілого серця свого прагнула побачити будь-коли зблизька одного з тих, що їхні мистецькі твори сповняли її почуттям солодкого раювання й такими думками, що від них її голова, в часі повороту до рідного передмістя, тяжчала, сумнішала, покірливішала. Тому й вдивлялася вона тепер у художника з жадобою, з затопленими очима, й хоч релігійні вірування едомітів були знайомі їй лише за чутками, хоча, з немовляти ще, навчали її почитувати єдиного бога, втім, в глибочині своєї душі лякливо, таж побожно найменувала вона його півбогом. Отак самісінько додивлялася вона його роботі протягом багатьох наступних днів. За останній час Сарині робітниці подокінчували багато речей, а вона в нагороді за своє краще й незвичайніше за інші гаптування доступила від добрячої жінки, що трішки пестила її, доручення на продаж краму. Отже вона приходила й дивилася. Він ані запримітив її. Вранці приходив сюди веселий, меткий, у почеті своїх учнів та прихильників, мерщій збігав аж на гору риштування й залишався там протягом цілих годин, занурившись до своєї чудової праці, часом лише дзвінко сміючися з захоплення чи з уваг своїх приклонників або освіжуючи свої густочервоні вуста соковитим овочем, що ті йому подавали. Гаптарка виймала опівдні з-за свого одягу шматок хліба й сиру та, з'ївши хутенько, поринала знову в своє, ніким неспостережене, наглядання.