Сторінка:Міртала.djvu/52

рямців, дивилася на відбивку свого обличчя. Була вона по тому ще веселіша як завжди і голосно, пустотливо, мов дитина, сміялася, дивлячись на забавки малих хлопців, що підганяли по кружґанку гнучкими паличками обручі, прикрашені в дзвіночки та брязкальця. Обручі котилися й подзвонювали, хлопці в коротких туніках, з золотими ланцюжками, що на них коло шиї висіли золоті кульки, вганялися за ними, сміючись та зґрабно підстрибуючи. Молода гаптарка сміялася також, беручи всією силою своїх великих, розпромінених радістю, очей участь в їхній забаві. О! як же хтілося б їй підскочити, вхопити якусь паличку й разом з цими дітьми бігати по кружґанку, вганяючись за блискучим, брязкотливим обручем… Та ж не для неї були веселі гри, як і мудрі науки. Вона вчувала раптом, що в неї болять ноги з цілоденного стояння, і, осунувшись на мармурову долівку, сідала у стіп колони; а що більше зближалося до кінця дню, що більша тиша залягала в кружґанку й на розтоках поблизьких вулиць, то тихша ставала вона й смутніша. Дрібненька її постать немов маліла, курчилася, прибираючи покірливого й пригнобленого вигляду. В сутінках, що залягали поволі кружґанок, гасли до щенту ті іскри, що ними поранкове сонце обсипувало її, коли вона сюди приходила. Також зникали й її веселі та захоплені усмішки, мертвеніли жваві рухи. Скурчена, спершись головою на тверде підніжжя